ТРИ ЛІТНІ МІСЯЦІ
Рум’янець літа
Про походження першого літнього місяця сперечаються найбільше. До жодного із його старших братів не виявлялося такої пильної уваги з боку мовознавців та дослідників народного календаря. Та це й зрозуміло: полудень року увібрав найконтрастніші його ознаки.
Одні вважають, що назві прислужилося масове цвітіння квітів, зокрема, маку й півонії. Інші ж стверджують, буцімто назва пішла від зарум'янілих суниць та черешень, котрі якраз починають дозрівати. Дехто схильний думати, що походження цього терміна йде від того, що з 20 по 22 червня настає період найвищого сонцестояння, коли день удвічі перевершує ніч.
Мають рацію й ті вчені, котрі пояснюють назву масовим розплодом городніх та садових червів і гусені. Небезпідставні міркування й дослідників традиційного бджільництва. Вони вважають, що своє ім'я місяць прибрав від того, що в червні бджолині матки починають найактивніше відкладати личинки — плодити черву.
Але найбільш природним є те, що назва походить од червеця. Саме в червні і з'являється сокоживна комаха кошеніль. З неї колись робили унікальний барвник, яким фарбували вовну, ткацькі вироби, виготовляли жіночу пудру. Але найбільше використовували для фарбування військових знамен, зокрема, козацьких прапорів.
У Київській Русі первісток літа називали кресником чи креснем. Це — від того, що дайбожичі пов'язували своє життя із «небесним вогнем» — сонцем. Слово «крес» (звідси й назва пристрою, з допомогою якого добувають вогонь, — кресало) означало «живлящий вогонь». Адже на червень припадає період найвищого сонцестояння. У ті часи була й інша накличка — ізок, тобто місяць сюрчання коників.
У народі відомі й такі назви: ґедзень, кедзень, безднень. Вони пов'язані з тим, що під цю пору з'являються надокучливі ґедзі та сліпаки. Деінде вживали вислів — червивий місяць, адже це найсприятливіша пора гусені та шашілю. На Гуцульщині було ще одне визначення — гнилець: у цей час якраз припадають сінокосні жнива, а отже, й пора заливних дощів. Від того сіно нерідко гнило.
Кінець червня найчастіше збігається з петрівським постом. Це був найкращий період вибілювання полотна на березі річок та ставків.
З початком Петрівки збігалося і свято прощання з весною.
І в наш час із червнем пов'язані цікаві обряди. Лісівники щороку оголошують його місяцем тиші — птахи і звірі якраз виводять своє потомство. Не випадково, що на цей період припадають всесвітні дні захисту дітей та охорони навколишнього середовища.
Червень, отже, не тільки літо рум'янить, він ділить навпіл річний цикл. Від того й іменують його ще й полуднем року та первістком або рум'янцем літа.
Сонце — на зиму, а літо — на спеку
Липи починають цвісти у червні. А якщо взяти до уваги, що старе літочислення — а саме за ним формувалися давні назви — відстає від нинішнього на чотирнадцять днів, то, природно, може виникнути запитання: чому ж тоді місяць так називається?
На Україні ростуть два сорти липи — широколиста й дрібнолиста. Перша починає цвісти в середині червня, а в південнослов'янських країнах іще раніше. Від того шостий місяць у сербів і хорватів має назву «липень», у словенців — «липан».
Відтак дехто вважає, що назва в нашій мові походить од дрібнолистої липи, цвітіння якої в основному збігається з початком місяця.
Вправні бондарі з її старих стовбурів робили спеціальні діжечки (липівки), в яких тримали мед, а зібраний з квітів солодкий продукт називали «липцем». Звідси, отже, й назва місяця.
Паралельно побутувала й накличка «іюль». Її можна відшукати в творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка. Вона походить од імені давньоримського державного діяча Юлія Цезаря. Саме він 46 року до н.е. запровадив так званий юліанський календар, котрий проіснував до 1918 року.
Крім уже згаданих, були ще у широкому вжиткові й народні назви. Давні календарі подають регіональне білень — від пори, коли найкраще вибілювалося полотно, грозовик і дощовик — від періоду активних гроз і злив.
На західноукраїнських землях широко вживалася народна назва косень та сінокіс. Відома назва й елевей з варіантами ілевей, ільовець, ілюх, що начебто від свята Іллі, котре відзначають 20 липня за старим стилем.
Крім того, липень ще називають полуднем літа й кажуть: «Сонце — на зиму, а літо — на спеку».
Серпень серпи зубрить
Навряд чи в кого виникне питання щодо походження назви останнього літнього місяця. Серп — це знаряддя, з допомогою якого жали колись зернові культури. Про це нагадує і приказка: «У серпні серпи гріють, а вода холодить».
Таким чином, назва місяця пішла від того, що це пора жнив'яного сезону. До речі, подібні ймення закріпились і в інших слов'янських мовах — чеській, польській, болгарській, сербо-хорватській. А от у білорусів цей місяць називають жнивнем, що також близько до «серпня». У давніші часи так його іменували й українські поліщуки.
За Київської Русі останній місяць літа офіційно називався зарєв. Цей термін, на думку дослідників, походить від дієслова «заревати», тобто «ревти». О цій порі наші далекі пращури влаштовували оленячі гони. Від того, що довколишні ліси відлунювали могутнім ревом диких тварин, і називали цю пору заревом.
На Гуцульщині народна назва мала інший відтінок. Місяць збору зернових називали кочень. У цей час на полях уже густо рясніли житні копи. На Закарпатті відомі й такі означення: кивень та ґедзень. Оскільки влітку чимало надокучливих мух та ґедзів, то коні постійно кивають головами, відгонячи їх.
Деінде були в повсякденному обігові й такі назви: густпир (від густого врожаю на полях та городах і садах), хлібочол (випікання хліба з нового врожаю), жнивець, зоряничник (від зорепаду), городник, прибериха-припасиха тощо.
Серед регіональних назв зустрічаються й такі, як спасівець та варильник. Перша йде від того, що якраз наступає Спасівський піст. Слово ж «барильник» суголосне з пристроєм, який використовували для транспортування води. Вирушаючи в далекі поля на жнива, косарі неодмінно брали з собою барильця. Це різних форм дерев'яні бочечки для води, якою вгамовували спрагу жниварі.
Як бачимо, останній місяць безпосередньо пов'язаний із жнивами, про що засвідчують численні народні назви. Про це підтверджує й відоме прислів'я: «Серпень серпи зубрить».
В. Скуратівський
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
