Котики, що з'явились ранньої весни на Вербі, мріяли зустрітися з Котиками, які жили у людей.
І одного разу Вербовим Котикам пощастило. На берег річки прибігло біле Пухнасте Кошеня.
— Ой, які гарні Котики народились! — зраділо Кошеня. — Я хочу дружити з вами!
— Ми згодні! — закивали сріблясті Котики на вербових гілочках.
І пухнастий Котик тепер щоразу бігав до річки. Грався з Вербовими Котиками. Він високо підстрибував і легенько гладив їх м'якою лапкою. А Вербові Котики розхитувались під вітром. І всім було добре.
Та одного ранку Пухнастий Котик прибіг до Верби і не помітив там своїх друзів. Замість них погойдувались жовто-зелені Сережки.
— А де ж мої Котики? — засумував Пухнастий Котик.
— Не знаємо, ми не знаємо! — захитались Сережки. — Може, їм захотілось поплавати і вони пострибали в річку? Бо ми завжди росли тут!
Щодня прибігав Пухнастий Котик до Верби. А раптом повернуться його маленькі друзі?
Бачив Котик, як пливе вода в річці і ніколи не повертається назад. Бачив, як сходить і заходить сонце — здається, однаково. Та ні, щоразу трохи по-іншому...
От і після Сережок стало на Вербі рости зелене листя. А коли минуло літо, воно поруділо, вітер зірвав його і розметав по воді. Потім настала біла зима, а навесні на Вербі з'явились нові Вербові Котики!
На той час цікаве до всього Пухнасте Кошеня виросло і стало Вченим Котом. Іншим Котам здавалося, що той Вчений Кіт усе бачив і все знає на світі. Вони дуже поважали його і шанували.
Та одного ніяк не могли зрозуміти Коти, чому навесні, коли на Вербі з'являються білі Вербові Котики, такий поважний Вчений Кіт ніби перетворювався на мале Кошеня.
Він прибігав до Верби і раз за разом підстрибував, намагаючись дотягнутись лапою до найвищого Вербового Котенятка. А потім тихо сидів на осонні й наспівував Вербовим Котикам пісень, які знають одні діти, а дорослі вже ніколи не співають…
Ю. Ярмиш
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
