ДОШКОЛЁНОК - развитие ребенка, подготовка к школе в Киеве

Главная Стихи, сказки, рассказы, легенды Чарівна ялинка. Оповідання про зиму для малят


Чарівна ялинка. Оповідання про зиму для малят

Лесь і Мартинко пішли по ялинку, й доти блукали у лісі густому, доки гукнула зоря- вечоринка:
— Ви ж загубили вже стежку додому!
Кинулись хлопчики стежку шукати — де там!
Сліди на снігу візерунком. Враз з-під заметів почав видибати дід бородатий з кропив'яним клунком.






В шапці-вушанці, в руках патериця, погляд суворий, інисті брови:
—  Хто тут пустує, кому це не спиться, хто танцював на норі борсуковій? Ге, та тут хлопчики! Звідки ви, дітки? В нас тут живуть лиш вовки-сіроманці. Та ще столітня сова-ворожбитка гасить зорю над ялинкою вранці. Як ви потрапили в нетрі казкові, що привело вас в мої володіння? Може, чарівне ви знаєте слово, щоб відшукати цілюще коріння?
Може, дідусь вас послав, чи бабуся, ліків у лісі знайти від хвороби?
І, якщо так, помогти вам беруся, а якщо ні — залізайте до торби!

Знітились хлопчики: що відповісти? Адже дідусь так на сторожа схожий. Тільки ж померзли і хочеться їсти. Хто б він не був — а в біді допоможе. Лесь сміливіший, виступив з тіні:
— Ми заблукали, ялинку шукали...
Чхнув дідуган, аж посипався іній:
—  Он як! Ялинок росте тут чимало. Ось, перед вами Ялинка-драбинка, білки по ній забираються в хати. Далі за нею — Ялинка-вершинка, а поміж ними — Ялинка-малятко.
То до котрої прийшли ви у гості? Будем її ми зі сну викликати. Тільки збудити ялинку не просто. Може, прийшли б ви улітку, хлоп'ята?

Зиркнув здивовано Лесь на Мартинка: що це, мовляв, за химери у діда?
—  Ні, нам потрібно з собою ялинку. Візьмем найкращу на плечі, і підем.
—  Як то — на плечі?! — вже дід здивувався. — Як то — на плечі? Та ж корінь в землиці! Він лише вчора під снігом приспався. Отже, ще й сон йому, мабуть, не сниться...
Та й задали ж ви старому мороки, що ж це тут діється, горе та й годі! Може котрійсь із ялин, ненароком, з вами захочеться з лісу виходить?
Тільки для цього вам треба, хлоп'ята, знати секрет ялинкової мови. Знаєте, щиро вас просим до хати, а коли ні — то бувайте здорові!

Знов розгубилися Лесь і Мартинко: де ж це буває таке вочевиді — щоб по заметах ходили ялинки? Мабуть, дідусь у снігу пересидів. Та від морозу плете небилиці, бач он, як шапку насунув на очі. Шкода старому торішньої глиці, з лісу ні з чим повернути нас хоче. Тільки-но дзуськи!
—  Послухайте, діду: ми вже давненько не віримо в казку. І без ялиноньки з лісу не підем. Тільки дорогу вкажіть нам, будь ласка!
Цюкнув Мартинко найближчу ялинку:
—  Може й цієї, дідусю, вам жалко?
Раптом з сокирки зробилась крижинка і від удару розбилась на скалки...
Щось між дерев загуло, застогнало. І здійнялася колюча хуртеча. З дерева ближнього шапку зірвало, снігом накрило хлопчикам плечі.
„Гей, замету!" — заревла хуртовина. І закрутилась в шаленому танці.
„Чуємо, чуємо запах людини!" — з бору озвались вовки-сіроманці.
В сутінках зникли дідусь і ялинка. Раді, видать, вони мороку ночі. Марно вглядалися Лесь і Мартинко — сніг лиш мело в перелякані очі.
Треба б втікати з похмурого лісу. Тільки куди? Скрізь по пояс замети. Хащі якісь — ні пройти, ні пролізти. Тож заволали:
—  Дідусику, де ти?! Де ти, дідусю? Вернися, благаєм! Ми більш не будем, ми все зрозуміли!
Лиш завірюха гуляє над гаєм, ліс — наче сито із борошном білим...

Ось між дерев і вовки, наче тіні. Клацнув найближчий страшними зубами:
—  Ви тепер наші, ви в нашій країні. Не допоможуть вам татко і мама! Хто вам дозволив отут пустувати, хто так веде себе з Дідом Морозом? Хто запросив вас до нашої хати? Хто, ми питаємо?!
Хлопчики — в сльози:
—  Ми без запрошення... Ми лиш хотіли в лісі ялинку до свята зрубати...
— В лісі? Зрубати? Та як ви посміли! — блиснув очима Вовчисько зубатий.
— Я в цьому лісі найперший господар, я в цьому лісі для всіх найстрашніший. Всі, хто втрапляв до моєї господи, прагнув втікати звідтіль найхутчіше. Я не дозволю ніколи й нікому в нетрях моїх насміхатися з Діда. Він заморозить вас тут, а по тому — буде братам моїм чим пообідать!
В лісі тим часом все більш сутеніло, хлопчикам вже і стояти несила.
Лесь ворухнувся і мовив несміло: „Допоможи нам, ялинонько мила!.."
Віття здригнулось, Ялинка-вершинка скинула з себе зимовії шати. Затанцювали навколо іскринки:
—  Стійте, не бійтеся звірів, хлоп'ята. Йдіть-но сюди, тут не вовча господа. Гляньте: довкола ростуть мої діти. Тут ні вовки, ні ведмеді не ходять — колють їм очі ялинові віти. Тож і ховаються, хто найслабкіший, в шатра зелені з колючої глиці. Всі, хто живе тут, для нас — найрідніші. Бачите: світяться білок очиці?
Всі  вони ваше  прохання  почули  і, як завжди у годину тривоги, з теплих домівок на голос майнули: „Хто це тут плачеться про допомогу?"
Тільки вони вам тепер допоможуть — зроду меткі і невтомні звірятка.
Тільки вони враз дістатися зможуть крізь заметіль до старенької хатки. В хатці отій, що в далекій діброві, світлі віконця з прозорої криги. А край віконця, на лавці дубовій, відпочиває бабуся Відлига. Білочки будуть хутенько до хати шишки сухі і дрівцята носити. Будуть бабусю Відлигу прохати ще раз і ще у печі протопити.
Так говорила ялинка лапата, білочки ж зникли у білій завії. Марно вглядалися вслід їм хлоп'ята — лиш верховіття засніжені мріють...
Скільки ще хлопчики потім стояли — може годину, а може хвилинку.
Раптом замети навколо розтали, і обізвалася знову ялинка:
—  Добре бабуся в печі протопила, ніби нараз повернулося літо. Чуєте: вітер південний щосили дише теплом на ялинові віти? Порозбігалися люті вовчиська, їх тепер навіть конем не здогнати. Вам, мої любі, дорога не близька з нашого лісу до рідної хати. Тож, поспішайте, бо зникне до рання в білих заметах стежинка підтала!

Змовкла ялинонька, і на прощання щось між зеленої глиці дістала:
—  Ось вам, хлоп'ята, від мене гостинці: шишки — наповнені зернятком хатки. В кожній зернинці — маленька ялинка. Ви посадіть їх у землю, хлоп'ятка. Вмиті дощами, причесані снігом гарні деревця зростуть біля хати. Будете, друзі, щороку на втіху справжню ялинку в дворі прикрашати...

Стих буревій, розступились дерева, ні завірюхи, ані бурелому. Ондечки — сонце заходить рожево, онде — знайома дорога додому.
Кинулись хлопчики з лісу прожогом, глибше ховаючи шишки в кишені. В сутінках ранніх, обабіч дороги їм усміхались ялинки зелені...

В. Близнюк

 

 

Для добавления комментария необходима регистрация и авторизация.

Реклама





Сыну 3 года.
Накануне выборов Президента.... просыпается ночью :
- Мам, за Ющенко голосовать нельзя, за Тимошенко - тоже...
Я ( поддерживаю возникший разговор):
- Что же делать, сынок? За кого можно?
Сын :
- За Думу, мама, спи!

{loadposition articles_module_1}