Розвиток мовлення в старших дошкільників виявляється насамперед у тому, що вдосконалюється розуміння дитиною мовлення, розширюється словниковий запас і ускладнюється граматична конструкція речень. Мовлення необхідне не тільки для обміну інформацією: воно виконує функцію планування, узагальнення, осмислення дій. Мовлення є індикатором інтелектуального розвитку дитини.
Дитина вчиться говорити рідною мовою не тільки від матері, але й від усіх людей, з якими зустрічається. І найбільше від тих, хто їй близький, із ким у неї склалися емоційні взаємини. Взаємини в становленні мовлення — значно важливіший фактор, ніж, наприклад, наслідування. Дитина хоче чимось поділитися, пережити радісне враження, за допомогою слів і фраз вона намагається зав'язати та підтримати контакт «зі своїми», мовлення потрібне їй і для здійснення бажань, і для задоволення потреб.
Якби дитину позбавили змоги спілкуватися з людьми, вона не навчилася б говорити навіть в оточенні магнітофонів, радіо й телевізора, увімкнених від ранку до ночі. Відомі випадки, коли в лісах знаходили дітей, які загубились зовсім маленькими та зростали серед тварин. Коли «здичавілі» діти потрапляли до людей, вони вкрай слабко розвивалися інтелектуально, незважаючи на напружену працю вихователів; якщо дитині виповнилося більше ніж три роки, вона не могла опанувати людське мовлення та навчалася вимовляти лише незначну кількість слів. Це свідчить про те, що, з одного боку, існують періоди найбільшої чутливості до певних впливів (такий період для розвитку мовлення — від одного року до трьох), з іншого,— поза соціальним середовищем дитина розвиватися не може.
Ось тут і виникає проблема: чи має сенс вивчення декількох мов у дошкільному віці?
У старшому дошкільному віці інтенсивно розвивається граматичний лад мовлення. Діти засвоюють тонкі закономірності морфологічного порядку — будову слова. Дитина не просто активно опановує мовлення — вона творчо освоює мовленнєву дійсність. Вона правильно вловлює значення «дорослих» слів, хоча застосовує їх іноді у своєрідний спосіб. Цю дитячу здатність до самостійного словоутворення часто називають словотворчістю.
Словотворчість — це закономірний етап опанування рідної мови. Дорослим необхідно виправляти дитячу вимову та фіксувати увагу на правильних назвах. Допоможе в цьому звуковий аналіз слів і розвиток фонематичного слуху. Якщо в родині розмовляють двома мовами, дитина опиняється в значно складнішому становищі не стільки з розвитком мовлення, скільки з накопиченням і використанням слів. Вона вчиться називати ту саму річ двома різними словами, розуміти батьків і бабусь. Природно, що дитина іноді плутає слова: мине багато часу, перш ніж вона сама в усьому розбереться.
Оцінюючи зрілість мовлення за звичайними нормами, ми доходимо висновку, що в дітей у двомовних родинах запас словесних понять у дошкільному віці дещо нижчий за дітей, які зростають у одномовних родинах. Проте не можна вважати, що діти із двомовних родин запізнюються в психічному розвитку. Як правило, дитина знаходить якийсь вихід сама: вона або приймає одну мову як рідну, а другу — як допоміжну, необхідну для розуміння того члена родини, хто розмовляє тільки нею, або ж володіє обома мовами однаково добре і використовує їх у відповідних ситуаціях (приміром, граючись із дітьми, розмовляє однією мовою, а вдома — іншою).
Аналогічна ситуація зазвичай складається за найрізноманітніших комбінацій мов у родині. Якщо обидві мови близькі (наприклад українська та російська), то дитині не доводиться вивчати дві мовні системи, і вона достатньо швидко та легко запам'ятовує дві назви тієї ж речі (або того ж явища). Діти, які мають нормальні здібності та не страждають на специфічні дефекти мовлення, зазнають лише несуттєвих, тимчасових проблем із двомовністю. Втім, у більшості випадків на той час, коли дитина піде до школи, її рідна мова (чи то російська, чи то українська) уже визначиться, другою стане та, якою розмовляє лише дехто з її оточення.
Багато хто з батьків починають навчати іноземної мови дитину-дошкільника. Ще більше таких батьків, які відчувають докори сумління через те, що вони не навчають свого сина (доньку) англійської, французької або ще якоїсь мови. Такі батьки керуються правильним і похвальним уявленням про те, що в наш час завжди корисно знати одну або дві іноземні мови, які допомагатимуть згодом дорослій людині реалізувати себе в житті. І другим уявленням, яким вони керуються,— «чим раніше, тим краще», погодитися вже не так легко, адже йдеться не про виправлення якогось недоліку в розвитку, який потрібно виправити вчасно: ми говоримо про опанування нового уміння і розвиток нової здібності. Уважаємо, в цій ситуації повинний діяти інший принцип — знайти слушний період у розвитку дитини.
Вивчення іноземної мови в дошкільному віці дещо відрізняється від так званої природної двомовності. У цьому випадку необхідно створити певною мірою штучне середовище для вивчення іноземної мови (приміром, щодня приділяти кілька годин для того, щоб уся родина розмовляла тільки іноземною мовою).
У такий спосіб дитина навчиться слухати іноземну мову, запам'ятає певні вирази і назви, здобуде гарну практику, опанує інтонації — згодом усе це стане їй у пригоді.
У будь-якому разі слід пам'ятати, що домашні вчителі зазвичай не такі вже й послідовні: вони переходять на рідну мову, коли необхідно сказати щось швидко або пояснити щось складне. Звісно, мовне середовище, як ми зазначали, створене штучно. І якщо немає іншої можливості, краще користуватися спеціальними аудіозаписами з піснями, казками та віршами, які не перевтомлюють дитину навчанням і опираються на її переважну безпосередню пам'ять, емоційність.
Добре також підключати різні канали сприйняття дитиною інформації: не тільки слуховий, але й зоровий і руховий, тобто показувати дитині картинки та називати слова разом із нею, відтворювати рухи досліджуваного об'єкта. Існує пряма залежність: чим більше каналів сприйняття беруть участь у запам'ятовуванні, тим кращим буде результат.
Рекомендуємо також увесь матеріал запам'ятовувати в ігровій формі. Зрозуміло, що в дошкільному віці формується тільки словник іноземних слів, але не граматична побудова речень.
Однак, радимо батькам не докоряти собі, якщо їхня дитина з пелюшок не вчиться говорити двома мовами: на все свій час. Сумління таких батьків може бути спокійним, тому що вони віддали перевагу природному розвитку мовлення своєї дитини, відмовившись від непотрібних батьківських амбіцій. У такий спосіб батьки запобігли відставанню своєї дитини в розвитку мовлення: такий несприятливий розвиток подій є можливим і заслуговує на увагу та зайву пересторогу.
Іншими словами, вивчення другої мови у дошкільному віці припустимо за умови правильної організації навчання: обов'язково враховувати вікові особливості дитини, її бажання і в жодному разі не перевтомлювати її.
"Незабаром до школи"
| < Предыдущая |
|---|
