13 січня в Україні святкують Щедрий вечір, або Щедру кутю. Інша назва цього свята — Меланки.
У деяких місцевостях до святкового багатого столу готують кутю, як на Святвечір. Звечора починають обходити оселі щедрувальники з піснями-щедрівками, якими вітають господарів зі святами. Щедрування раніше супроводжувалося магічними діями, музикою, танцями, обрядовими іграми, наприклад «Козою». «Козу» зодягали у вивернутий назовні кожух, прилаштовували їй солом'яні роги, хвіст, вішали дзвіночок на шию. «Коза» танцювала, «умирала» й «оживала».
Щедрівки — дуже давні фольклорні твори, у яких збереглося багато свідчень про зустріч Нового року навесні, як-от: згадування про птахів, що прилітають з вирію, поява приплоду у свійських тварин тощо.
Так, давні слов'яни, як і багато хліборобних народів, справляли Новий рік саме навесні, коли починалися польові роботи. За однією з версій, наприкінці XV ст. православна церква перенесла початок року на 1 вересня. А вже у XVII ст. за наказом Петра І Новий рік почали святкувати 1 січня. Проте в Україні під впливом Литви та Польщі традиція зустрічати Новий рік 1 січня існувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами.
Упродовж усіх Святок в оселі на покуті стояв дідух, прикрашений горіхами, яблуками, стрічками. До XX ст. для українців не ялинка, а саме дідух був різдвяним символом. Звичай прикрашати на Різдво ялинку прийшов до України із Західної Європи.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
