ДОШКОЛЁНОК - развитие ребенка, подготовка к школе в Киеве

Главная Стихи, сказки, рассказы, легенды Півникова пригода. Світлана Кузьменко.


Півникова пригода. Світлана Кузьменко.

курица и цыплятаЗа містом на фермі курчата ходили.
Курчат за собою їх мама водила.
Куди мама-квочка - курчата за нею,
А півень здалечка втішався сім'єю.

Батьки вчили діток про куряче діло,
Щоб діти в сусідські двори не ходили.
Гуляли в своєму дворі біля хати
Маленькі курчата: хлоп'ята й дівчата.

Росли-підростали маленькі курчата.
Вже пробував півник, як тато, співати.
Дівчатка матусі ставали в пригоді.
Жили всі у мирі, жили всі у згоді.

На славу батькам були їхні малята -
Маленькі курчата: хлоп'ята й дівчата.
А поруч, в сусідстві, за тином низеньким
У качура й качки - качата маленькі.

Пухнасті, жовтенькі, із боку на бік
Хитаючись ходять на ніжках кривих.
Буди у курей лиш на радість малята,
Аж поки синок їх не став примхуватим.

Батьків більш не слухає так, як раніше.
Здається йому, що все краще у інших.
І ось каже рідному братові брат:
- Я вирішись жити теперь у качат!


Жартуєшь ти, мабуть, - сказав йому брат, -
Невже нас покинеш: курей і курчат?
А той йому каже: Щодень, то ясніш
Я бачу: качата живуть щасливіш.

Поперше, у них не такий строгий тато.
Подруге, їх трохи пізніш ведуть спати.
А найголовніше - в них більше розваг!
І вогники блиснули в сірих очах.

Матусенька слізно молила дитину,
Щоб він не лишав свою рідну родину.
Та він не послухав, та він не повірив
І жити пішов на сусідське подвір'я.

І ось він уже у сусідських качат.
І вже його там по-качачому вчать.
Качки аж у боки беруться, регочуть,
Як півник ходити по-їхньому хоче.

Іде, хилитається з боку на бік.
ДО їхнього ходу він зроду не звик.
Качата сміються із нього, аж плачуть,
Він їх розважає неначе паяцик.

А сонце у небі пекло-припікало.
Качатам від спеки вже гаряче стало.
І качка сказала таке до діток:
- А може б пішли ми усі на ставок?

Це зовсім близенько. Ставок повноводний.
У ньому водиця приємно холодна.
В ній квіти-лілеї. Там спокій і тиша.
Вербу над водою там вітер колише.

- Ходімо, ходімо, - закрякали діти
І вже до ставка заходилися бігти.
А півник за ними біжить-підбігає.
За ними у воду з розгому стрибає.

Та лишенько! Що це?! Чому це воно?!
Качата всі зверху, а він йде на дно.
Промок, налякався, водиці напився,
Заплакав. На щастя тут вітер вчинився.

Він хвилю навіяв, і хвиля оця
На берег шпурнула немудре курча.
В піску у страху воно довго лежало.
- Живе я чи мертве? - воно вже й не знало.

Аж чує знайомо-знайомо хтось квокче.
Розплющило очі: а це - мама-квочка!
Стривожена бідна за рідну дитину.
А з нею уся його рідна родина:

Курчата-хлоп'ята, курчата-дівчата,
А трішечки збоку - схвильований тато.
Зраділи усі, що минулося горе
І рушили разом до рідного двору.

Світлана Кузьменко

 

Для добавления комментария необходима регистрация и авторизация.

Реклама





Дочурка Диана, когда ей только исполнилось три года, смотрела в окно. Напротив строители ремонтировали дом. И как всегда, часть людей не работала на фасаде, а просто покуривала в теньке. Дочурка увидела это, яростно замахал кулачком, и уверенно пролепетала:
- Ай-яй-яй! Почему вы не работаете! Вам же пенсию потом не дадут!