Чому рипить сніжок?
А й справді, чому рипить сніжок? Не знаєте? То я вам розповім. Якось ішов лісом Дід Мороз. Нечутно, по м'якому, наче вата, сніжку. Стомився. Присів на пеньок, а мішок з гостинцями поруч поклав. Довгу бороду гребінцем розчесав. Дивиться, аж під ялинкою зайчик сидить і плаче. Дідусеві жаль стало зайчика. Підійшов до нього й питає: «Чому це ти, вуханчику, плачеш?» А той, схлипуючи, відповідає: «Заблукав, додому ніяк не втраплю!»
Здивувався дідусь: отакої, заєць - і раптом заблукав у лісі. Як же те могло статися? Все ще схлипуючи, куцохвостий розповів старому свою пригоду.
Уранці він гуляв з братиками та сестричками на галявині. їм було весело, так добре стрибати з розгону в снігові кучугури, що й незчулися, як мисливець підійшов. Пролунав постріл. Зайчата кинулися тікати. Найдалі, в лісову гущавину, забіг той зайчик, якого оце й зустрів Дід Мороз...
Добрий дідусь заспокоїв малюка, і вони разом швидко знайшли стежину до заячої хати. А там уже зібралися його братики й сестрички. Всі живі та здорові. Мама з татом уже ходили шукати свого найменшенького. Шукали, шукали та вже й зневірилися, що він живий. Ото радощів було, коли побачили свого синочка та ще й з Дідусем Морозом!
Дідусь привітав усю заячу родину з Новим роком, гостинці роздав: кожному по великій соковитій морквині. А на прощання, погладжуючи довгу бороду, сказав: «Я зроблю так, що сніжок рипітиме. Щоб ви, зайці, чули, коли хтось буде до вас підкрадатися».
Як сказав, так і сталося: відтоді сніжок і рипить, тобто попереджає зайців та інших беззахисних звірів про небезпеку. Ось так: рип-рип, хтось іде, пильний!
Василь Струтинський
Лисиця-танцюристка
Після відлиги раптом знову вдарив мороз. Закувати в лід швидку річечку йому було не під силу. Але заморозити за одну ніч усі калюжі встиг.
Прилетів на лісову галявину горобець, та й до калюжі — води напитися. Поклював, подзьобав лід і злетів на кущ глоду. Сидить, донизу поглядає, не збагне, що ж це скоїлося. Вчора ще купався в холодній воді, а сьогодні й дзьоба не змочиш. От досада.
З лісових хащів вийшла лисиця. Постояла, прислухалась, роздивилась навкруги. Розбіглася та на лід - стриб! Посковзнулася і ну передніми лапами бити по льоду. Тицьнулась мордочкою в крижане дзеркало, покрутилась і знову: то присяде, то підскочить, то присяде, то підскочить. Так захопилася танцями, що й про обережність забула.
Я стояв за деревами і милувався довгохвостою красунею. Але раптом ненавмисне оступився. Тріснула гілляка. І лисицю ніби вітром здуло - зникла у вільшанику.
Підійшов я до калюжі. Під кригою ніби коричнева кулька прокотилась. Та це ж лісова мишка! Не одразу здогадаєшся, як вона туди потрапила. Видно, вода або зовсім вимерзла, або в землю просочилась. Утворився лід-порожняк. І вийшло так, що мишка могла вільно розгулювати під крижаним дахом. А заодно й насінням вівсюга ласувати. В підлідній «коморі» збереглося кілька колосочків.
У лисиці нюх тонкий. Здобич носом учула, очима побачила, а впіймати - зась! Стрибає, кігтями дряпає, зубами клацає, та дарма.
Ось, виявляється, чому руда хитрунка витанцьовувала на льоду.
Віктор Приходько
Як зайчик грівся взимку проти місяця
Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітерець із яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:
- Місяцю любий, погрій мене своїм промінням, бо довго ще Сонечка чекати.
Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і каже:
- Іди полем, полем, я тобі світитиму дорогу, а ти прямуй до великого стогу соломи.
Пострибав Зайчик, зарився в стіг, виглядає, усміхається:
- Спасибі, любий Місяцю, тепер твоє проміння тепле-тепле.
Василь Сухомлинський
А й справді, чому рипить сніжок? Не знаєте? То я вам розповім. Якось ішов лісом Дід Мороз. Нечутно, по м'якому, наче вата, сніжку. Стомився. Присів на пеньок, а мішок з гостинцями поруч поклав. Довгу бороду гребінцем розчесав. Дивиться, аж під ялинкою зайчик сидить і плаче. Дідусеві жаль стало зайчика. Підійшов до нього й питає: «Чому це ти, вуханчику, плачеш?» А той, схлипуючи, відповідає: «Заблукав, додому ніяк не втраплю!»
Здивувався дідусь: отакої, заєць - і раптом заблукав у лісі. Як же те могло статися? Все ще схлипуючи, куцохвостий розповів старому свою пригоду.
Уранці він гуляв з братиками та сестричками на галявині. їм було весело, так добре стрибати з розгону в снігові кучугури, що й незчулися, як мисливець підійшов. Пролунав постріл. Зайчата кинулися тікати. Найдалі, в лісову гущавину, забіг той зайчик, якого оце й зустрів Дід Мороз...
Добрий дідусь заспокоїв малюка, і вони разом швидко знайшли стежину до заячої хати. А там уже зібралися його братики й сестрички. Всі живі та здорові. Мама з татом уже ходили шукати свого найменшенького. Шукали, шукали та вже й зневірилися, що він живий. Ото радощів було, коли побачили свого синочка та ще й з Дідусем Морозом!
Дідусь привітав усю заячу родину з Новим роком, гостинці роздав: кожному по великій соковитій морквині. А на прощання, погладжуючи довгу бороду, сказав: «Я зроблю так, що сніжок рипітиме. Щоб ви, зайці, чули, коли хтось буде до вас підкрадатися».
Як сказав, так і сталося: відтоді сніжок і рипить, тобто попереджає зайців та інших беззахисних звірів про небезпеку. Ось так: рип-рип, хтось іде, пильний!
Василь Струтинський
Лисиця-танцюристка
Після відлиги раптом знову вдарив мороз. Закувати в лід швидку річечку йому було не під силу. Але заморозити за одну ніч усі калюжі встиг.
Прилетів на лісову галявину горобець, та й до калюжі — води напитися. Поклював, подзьобав лід і злетів на кущ глоду. Сидить, донизу поглядає, не збагне, що ж це скоїлося. Вчора ще купався в холодній воді, а сьогодні й дзьоба не змочиш. От досада.
З лісових хащів вийшла лисиця. Постояла, прислухалась, роздивилась навкруги. Розбіглася та на лід - стриб! Посковзнулася і ну передніми лапами бити по льоду. Тицьнулась мордочкою в крижане дзеркало, покрутилась і знову: то присяде, то підскочить, то присяде, то підскочить. Так захопилася танцями, що й про обережність забула.
Я стояв за деревами і милувався довгохвостою красунею. Але раптом ненавмисне оступився. Тріснула гілляка. І лисицю ніби вітром здуло - зникла у вільшанику.
Підійшов я до калюжі. Під кригою ніби коричнева кулька прокотилась. Та це ж лісова мишка! Не одразу здогадаєшся, як вона туди потрапила. Видно, вода або зовсім вимерзла, або в землю просочилась. Утворився лід-порожняк. І вийшло так, що мишка могла вільно розгулювати під крижаним дахом. А заодно й насінням вівсюга ласувати. В підлідній «коморі» збереглося кілька колосочків.
У лисиці нюх тонкий. Здобич носом учула, очима побачила, а впіймати - зась! Стрибає, кігтями дряпає, зубами клацає, та дарма.
Ось, виявляється, чому руда хитрунка витанцьовувала на льоду.
Віктор Приходько
Як зайчик грівся взимку проти місяця
Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітерець із яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:
- Місяцю любий, погрій мене своїм промінням, бо довго ще Сонечка чекати.
Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і каже:
- Іди полем, полем, я тобі світитиму дорогу, а ти прямуй до великого стогу соломи.
Пострибав Зайчик, зарився в стіг, виглядає, усміхається:
- Спасибі, любий Місяцю, тепер твоє проміння тепле-тепле.
Василь Сухомлинський
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
