Павло Білецький-Носенко
Стохитрая Лиса, що звикла люд дурить,
І рада за брехню землі із'їсть, - божиться,
Прохала до себе раз Цаплю на обід,
Щоб над цибатою кумою поглумиться.
"Приходь же кумонько, гляди ж!"
Поставила для ней у мисочці плоскенькій
Дрібне пшонце з водой, куліш,
Да так на глум ріденький,
Що довгий Цаплі ніс утяв із миски шиш.
"Чому ж, сеструненька, не іш? -
Лиса казала їй. - Хіба вже не голодна".
Да нишком сміючись, злоктала все сама.
"У нас, як бачиш, піст", - на се в одвіт кума.
А в думці про себе:
"Пожди ж ти, стонегодна!
Мовчи, за фиглю сю тобі я одімщу!"
У скілько дней вона Лисицю попрохала
До себе їсть борщу.
"З охотой, кумонько, - Лисиця одвічала. -
З охотою прийду; з кумою треба жить
Горливо, любо, щиро.
Так совість нам велить".
Да тішилась вперед сусідки смачним пиром.
В обіднюю добу, облизуясь, біжить
До Цаплі в хату;
Готовий був обід.
Носата, щоб піднять на сміх куму пикату,
Всю страву смачную да гарную на вид:
Із м'ясом ковтуни, галушки, шуляки,
Зложила в узкії да довгії глеки,
Куди куми скулиста пика
Не втиснеться, а тут ще й шия невелика;
А Цаплі довгий ніс
До дна свободно ліз.
Лисиця і собі так облизня вхопила,
Ніяковсь 'д сорома, піджавши бідна хвіст,
Мов квочка мокрая лукавую побила,
Голодна потягла в гайно догризти кість.
Лукаві брехуни на вигадки багаті!
За брехні певно ждать собі брехней одплати.
Еще про:
| Следующая > |
|---|