ДОШКОЛЁНОК - развитие ребенка, подготовка к школе в Киеве

Главная Психология дошкольника Нервова система дошкільника


Нервова система дошкільника

Проблема нервової системи людини та її роботи багатопланова: біологічна, фізіологічна, медична, психофізіологічна, психологічна. Вона стосується, зокрема, й індивідуальних особливостей, оскільки нервова система становить той природний грунт, на якому формується індивідуальність. Тому батькам корисно мати принаймні деякі відомості з цього приводу.

 






Нервова система
характеризується певними властивостями її основних процесів — збудження і гальмування. Коли людина спить, ця система перебуває в гальмівному стані. У всіх інших випадках   (неспання)   процеси збудження  і гальмування перебувають у різноманітних рухливих співвідношеннях. Ці процеси мають такі властивості, як сила, рухливість, врівноваженість (за вченням І. П. Павлова). Пізніше були виявлені динамічність й лабільність. Усі вони знаходяться у різноманітних зв'язках і відношеннях, утворюючи певні індивідуальні структури нервової діяльності. Зрозуміло, що це найзагальніша схема. Властивості нервової системи, які мають складне підпорядкування, ще далеко не з'ясовані. Та є чимало даних, що допомагають зрозуміти індивідуальну картину поведінки та діяльності дітей. Це, зокрема, дані про силу, врівноваженість і рухливість нервових процесів.

Ось хлопчик з особливою повільністю в усьому, що робить. Рухи його надто спокійні, реагує на все із запізненням. Складається враження, ніби він лінивий, неохоче береться за діло. Такої думки були і його батьки. Вони завжди підштовхували, підганяли сина, прозивали ледарем, сонею, невдахою, хоч він не був насправді таким. У нього очевидні риси малорухливої, інертної нервової системи. Цим і пояснюється запізнення його реакцій, необхідність певного часу для того, щоб відповідним чином зреагувати на ту чи іншу вимогу дорослих. Якби вони своєчасно виявили цю особливість поведінки дитини, то уникли б несправедливого ставлення до неї, попередили прикрі недоречності в її вихованні.

Ще один приклад. Дівчинка росте моторною, прудкою, непосидливою. Коли є якесь цікаве заняття, вона вся віддається йому, не докучає, не заважає іншим, а коли ж немає, то пустує, бігає, здіймає галас, до всіх чіпляється, всім завдає клопоту, і, звичайно, їй за це завжди перепадає. А справа вся в тому, що у дівчинки риси жвавого, сангвінічного темпераменту, енергії й рухливості якого потрібен здоровий, розумний вихід. Не знаходячи його, жвавість, підвищена рухливість може вилитися і в недозволене. Знаючи цю особливість нервової системи і зважаючи на неї, можна легко попередити її негативні прояви. Для цього треба лише створити умови, в яких дитина не нудьгувала б, а знаходила для себе цікаве й корисне.

Різні форми поведінки, хоча б такі, як у наведених прикладах, зумовлюються різною силою, врівноваженістю й рухливістю нервових процесів. Сила цих процесів виявляється у здатності нервових клітин витримувати збудження, не однакові за тривалістю і силою. Нервова система може бути сильною або слабкою: клітини слабкої під впливом ідентичних подразників переходять у гальмівний стан швидше, ніж сильної.

Врівноваженість нервової системи виявляється в тому, що збудження і гальмування мають однакову силу. Якщо ж один процес переважає — тоді вони неврівноважені.

Рухливість означає різну швидкість переходу нервових клітин від збудження до гальмування чи навпаки. За цією ознакою нервові процеси можуть бути рухливими або інертними.

Поєднання відповідної сили, врівноваженості й рухливості цих процесів утворює певний тип нервової системи, проявом якого в поведінці, у діяльності людини є темперамент.

Питання про типи нервової системи, їхню кількість, про «чисті» та «перехідні» чи «змішані» типи, про розподіл людей за ними ще не досить вивчене. Але є всі підстави говорити про індивідуальні відмінності між дітьми за основними властивостями їхньої нервової системи, про важливість врахування цього фактора. Від них залежить вибір найефективніших форм роботи з окремими вихованцями, ставлення до них і способів діяльності самих дітей.

Так, малята із слабкою нервовою системою найбільш продуктивно працюють при чіткому режимі і певному ритмі роботи, який не допускає перевтоми. Відзначаючись малою, рухливістю нервових процесів, вони не можуть швидко входити у нову діяльність і потребують на це додаткового часу. Для дітей же з високою рухливістю цих процесів зміна форм чи видів занять може виявитися дуже бажаною — вона є одним з ефективних засобів підтримання їхньої уваги, інтересу. Тим, у кого переважають риси сильної, неврівноваженої системи, досить легко домогтися потрібної зосередженості. Але оскільки гальмівні процеси у них слабкіші від збудження, їм важко переключатися з одного об'єкта на інший. Таке спостерігається й у малят із сильною, врівноваженою, але малорухливою нервовою системою, хоч причиною цього є вже інертність, повільність нервових процесів.

У дітей із рисами сильної, врівноваженої, рухливої нервової системи помічається вже дещо інше. Вони енергійні, непосидючі, тож їхня увага може легко відволікатися від основного заняття. Тому коли у першому випадку треба дбати про створення умов, які сприяли б швидкому переключенню та більшій мобільності уваги, то у другому мова йде про те, щоб її зосередити, бо діти повинні бути зайняті цікавою для них справою, не сидіти без діла.

Особливості нервової системи позначаються на тривалості виконання завдань. Дитині з рухливими нервовими процесами, за інших однакових умов, потрібно менше часу на виконання одного і того ж завдання, ніж тій, у кого вони малорухливі, а у вихованця із слабкою нервовою системою значне напруження може спричинити розлад нервової діяльності і постійний гальмівний стан.

Відмінності у властивостях нервової системи значною мірою зумовлюють те, що одні й ті ж прийоми   навчання   чи   виховні заходи неоднаково впливають на різних дітей. Трапляються, наприклад, малюки з уповільненим розумінням, тугодуми. Вони не встигають схоплювати матеріал, який подається у швидкому темпі, не можуть одразу перейти від однієї думки до іншої, відповідають повільно, зі значними паузами. Причина цього — не в незнанні навчального завдання, не у відсутності здібностей, а в малій рухливості, інертності їхніх нервових процесів. Нетямущими їх вважають зовсім безпідставно. Створюючи для їхньої діяльності сприятливі умови, не підганяючи, не нагороджуючи образливими прізвиськами, можна помітити у них і неабиякі здібності, й інші позитивні якості.

Наведені вище факти свідчать про те, що для правильного розвитку, навчання й виховання дітей важливе значення має врахування найбільш істотних рис нервової системи. Але як це враховувати, як розпізнавати?

Сила нервових процесів, як показують дослідження, виявляється в особливостях працездатності людини, ступені її стомлюваності і відмінностях чутливості. Вона полягає і в різних проявах уваги: у осіб із слабкою нервовою системою сторонні подразники відволікають її, тоді як у людей із сильною нервовою системою ті ж самі подразники і в тих самих умовах можуть навіть посилювати її концентрацію. Стійка активність, тривалі та значні зусилля при виконанні роботи — це ознака сили процесу збудження; повна зосередженість на якійсь діяльності, вміння без особливих напружень затримувати певні рухи, утримуватися від небажаних    вчинків    означають    силу   гальмівного процесу.

Слабкість нервової організації людини, на противагу силі, виявляється у постійній млявості й розслабленості чи легкій збудливості при швидкій виснажуваності, а отже, і в порівняно низькій продуктивності діяльності.

Ознака врівноваженості нервових процесів — рівномірність виконання роботи, витримка, самовладання, тоді як неврівноваженість— це нерівномірність, відсутність чіткого ритму праці, підвищена емоційна збудливість, нервові зриви. Сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів виявляються лише в динамічних особливостях поведінки та діяльності дитини, в характері перебігу її психічних процесів, у її темпераменті. Ними не визначається зміст психічної діяльності, ставлення до навколишньої дійсності, рівень розвитку вихованця, багатство знань, коло інтересів тощо. Ці фактори залежать від умов життя й виховання, тих суспільних стосунків, у які дитина поставлена, досвіду, набутого у процесі індивідуального розвитку. Тому немає й однозначної залежності між типом нервової системи та поведінкою малюка.

Гарячковість, надмірна емоційна вразливість, невитриманість. Вони неврівноважені, поривчасті, не люблять тихих і спокійних ігор, претендують у них на керівні ролі, задерикуваті, легко вступають у конфлікт з іншими дітьми    без    достатніх    підстав. Це холерики.

Інші малюки легко збуджуються, але так само легко стримують свої бажання. Вони рухливі, життєрадісні, товариські, допитливі, легко призвичаюються до нових умов. Цікавою справою захоплюються, продуктивно працюють над нею. Коли ж її немає, починають нудьгувати, робляться млявими. Це сангвініки.

Треті неквапливо переходять від одних занять до інших, повільно звикаються з новим оточенням. Входження в нову діяльність пов'язане у них з певними, інколи досить значними зусиллями. Але вони посидющі, надають перевагу спокійним іграм, рідко виходять із себе, хоч і здатні на сильні почуття. Це риси флегматиків.

У меланхоліків на ґрунті слабкості та малої рухливості нервових процесів розвиваються такі якості, як соромливість, обережність, нерішучість, невіра у свої сили. Вони глибоко переживають зміни оточення, хоч у звичних умовах можуть бути чудовими трудівниками.

Як бачимо, кожний темперамент має і позитивні, й негативні риси. Активність, енергійність, пристрасність холерика, рухливість, емоційність, життєрадісність сангвініка, стриманість і неквапливість флегматика - глибина та стійкість почуттів меланхоліка— це позитивні якості, і на них слід спиратися в роботі з дітьми. А такі риси, як невитриманість чи запальність холерика, легковажність і непостійність сангвініка, інертність і млявість флегматика, замкнутість та надмірна соромливість меланхоліка, явно негативні, і врахування їх допоможе правильно керувати розвитком і вихованням дітей.

Таким чином, неправильно було б оцінювати одні темпераменти позитивно, інші ж негативно. Це стосується, зокрема, слабкого типу, якому властива саме слабкість нервових процесів. Слабкість нервових клітин зумовлена їхньою високою чутливістю. Тому із психологічної та педагогічної точок зору слабка нервова система не може розглядатись як «погана». Дві протилежні нервові системи — це не різні рівні її досконалості, а різні її типи, кожен із яких має свої позитивні й негативні сторони і, отже, вимагає індивідуального підходу. Це ж стосується рухливої і малорухливої, врівноваженої та неврівноваженої нервових систем.

Загальні властивості нервової системи і особливості її функціонування спільні для всіх вікових етапів розвитку людини. Але дошкільний вік займає в ньому особливе місце. Хоч нервова система анатомічно в основному сформована вже у новонародженої дитини, вона продовжує розвиватися і вдосконалюватися у ранньому і в дошкільному віці. З великою інтенсивністю цей процес відбувається у дітей - дошкільників. У них надзвичайно жвавими стають орієнтувальні реакції (рефлекс «що таке?», за висловом І. П. Павлова), збільшується фонд тимчасових нервових зв'язків, утворюються складні умовні рефлекси, зокрема реакції на словесні подразники, посилюється регулюючий вплив кори великих півкуль головного мозку на роботу нижчих відділів нервової системи. Однак процеси гальмування формуються пізніше від процесів збудження: у поведінці дошкільника часте явище — надмірне поширення збудження (не дивно, що дитину чотирьох-шести років нелегко вгамувати, коли вона вже розходилася). І взагалі її нервові процеси ще не настільки усталені та зміцнілі, щоб витримувати значні навантаження, а нервова система ще досить тендітна і потребує посиленого догляду — як, сказати б, фізичного, так і передусім психологічного, хоч про нього якраз найменше дбають. 

Справді, які психічні навантаження може витримати нервова система дошкільника? Однозначної відповіді на це немає. Що витримає семирічний, того не зможе чотирирічний. Крім того, з розвитком нервової системи у ній все більше виявляються риси своєрідної організації, складаються індивідуально-типологічні особливості нервової діяльності. У «дозуванні» психічного навантаження і слід виходити із цих конкретних особливостей, не забуваючи, що, незалежно від них, нервову систему малят треба і загартовувати, і водночас оберігати.

Небайдуже, чим живиться розум дитини, скільки вражень у неї відкладається щодня і щогодини, чи може вона їх якось «переробити». Надмірність тут шкідлива так само, як і обмаль пізнавальної інформації. І звичайно ж небайдуже, які та якої сили подразники діють на її емоційну сферу, з якими труднощами вона зустрічається, які вимоги ставляться до неї. Йдеться загалом про оптимальне навантаження на нервову систему, яке забезпечує нормальні обмінні процеси у нервових клітинах.

Особливої уваги вимагають діти з ослабленою нервовою системою, переважно ті, що перенесли якісь захворювання чи зазнали психічних травм. Реакції таких малят часто не відповідають подразникам, які їх викликають. Вони можуть без усякої причини капризувати, при найменшому збудженні їм важко заспокоїтися, у них загострюється впертість тощо. Зрозуміло, що з ними треба бути особливо обережними. Головне у таких випадках — рівне, спокійне ставлення старших. Оскільки нервове ослаблення — явище тимчасове, воно зникає тим швидше, чим менше нагадує про себе як дорослим, так і самій дитині. Отже, неприпустимо будь-яким чином загострювати на цьому увагу. Є й інша небезпека, якої часом не можуть уникнути батьки. Їм шкода свого нащадка, вони з усіх сил догоджають йому, потурають усім примхам — дним словом, пристосовуються до слабкої нервової системи і таким чином гальмують її відновлення, закріплюють у дитини хворобливу чутливість і пов'язані з нею вади.

Значне ослаблення нервової системи може спричинити функціональні розлади нервової діяльності і тимчасові затримки, або відставання у психічному розвитку. Симптомами таких розладів, що обумовлюють відставанням дітей від певної норми, є стійке надмірне збудження, порушення сну, мови, координації рухів, страх, пригнічений стан тощо.

Тимчасові затримки у психічному розвитку — явище не масове. Крім того, вони з часом зникають, тому й називаються тимчасовими. Та це не повинно заспокоювати. По відношенню до дітей із такою вадою можливі дві помилки. З одного боку, їх вважають нездібними чи ледарями і відповідно ставляться до них, тобто не бачать справжньої ущербності, неповноцінності. Уповільнений темп просування у психічному розвитку взагалі та в оволодінні окремими видами діяльності зокрема порівняно із середнім або ж високим темпом може бути обумовлений малорозвинутими здібностями, обмеженістю знань, умінь і навичок, низькою мотивацією навчання, лінощами. У дітей же, про яких іде мова, він обмежений саме розладами вищої нервової діяльності, і дуже важливо поставити саме -цей, а не якийсь інший діагноз. Інша небезпечна помилка полягає в тому, що їх кваліфікують як розумово відсталих і відправляють у спеціальні школи. Для дітей з тимчасовим відхиленням в розвитку створено окремі класи в загальноосвітніх школах, де вони мають можливість підтягтися під керівництвом досвідчених педагогів в умовах цілеспрямованої індивідуальної роботи з кожним.

Уповільнений темп просування у навчанні названих індивідів зв'язаний з їхнім розумовим розвитком. Проте він часом зумовлюється й емоційно-вольовими вадами: низькою наполегливістю, браком потрібних для діяльності вольових та емоційних ресурсів або підвищеною емоційністю й реактивністю. Тому не лише розумові, а й інші психічні якості слід мати на увазі при вивченні таких дітей. Тільки знання історії їх розвитку, з'ясування причин затримок допоможуть знайти найефективніший індивідуальний підхід до них.

Б.Ф. Баєв
"Чи знаєте ви свою дитину?"

 

Для добавления комментария необходима регистрация и авторизация.

Реклама



Авторизация