ДОШКОЛЁНОК - развитие ребенка, подготовка к школе в Киеве

Главная Психология дошкольника Психоаналіз. Самооцінка дошкільника.


Психоаналіз. Самооцінка дошкільника.

Самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її відношення до світу, до людей, до самого себе. Самооцінка є складним по психологічній природі феноменом. Вона включена в безліч зв'язків і стосунків зі всіма психічними утвореннями особи і виступає у якості важливої детермінанти всіх форм і видів її діяльності і спілкування. Витоки уміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і вдосконалення його відбувається протягом всього життя людини.

 






У психологічній літературі як вітчизняній, так і зарубіжній самооцінці приділена велика увага. Питання її онтогенезу, структури, функцій, можливостей направленого формування обговорюються в роботах Л.І.Божовіч, І.С.Кона, М.І.Лісиной, А.І.Ліпкиной, Е.Еріксона, К.Роджерса і інших психологів.

Самооцінка вивчається як особова освіта, що бере безпосередню участь в регуляції поведінки і діяльності, як автономна характеристика особи, її основний компонент, що формується при активній участі самої особи і відображає своєрідність її внутрішнього світу.

Провідна роль відводиться самооцінці в рамках дослідження проблем самосвідомості: вона характеризується як стрижень цього процесу, показник індивідуального рівня його розвитку, його особовий аспект, органічно включений в процес самопізнання.

З самооцінкою пов'язуються оцінні функції самопізнання, що вбирають в себе емоційно-ціннісне відношення особи до себе, специфіка розуміння нею самою себе.

Як основні умови розвитку самооцінки психологи висувають такі чинники, як спілкування з тими, що оточують і власна діяльність дитини. У спілкуванні засвоюються форми, види і критерії оцінок, в індивідуальному досвіді відбувається їх апробація, наповнення особовими сенсами. Із оцінок оточуючих дитя поступово вичленяє критерії і способи оцінювання іншого і переносить їх на себе. "Накладення" один на одного критеріїв оцінки і способів оцінювання і породжує діяльність самооцінювання.

Структура самооцінки представлена двома компонентами - когнітивним і емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий - його відношення до себе як міру задоволеності собою.

У діяльності самооцінювання ці компоненти функціонують в нерозривній єдності: у чистому вигляді не може бути представлено ні те, ні інше /І.І.Чеснокова/. Знання про себе, що набувають суб'єктом в соціальному контексті, неминуче обростають емоціями, сила і напруженість яких визначається значимістю для особи оцінюваного вмісту.

Основу когнітивного компоненту самооцінки складають операції порівняння себе з іншими людьми, зіставлення своїх якостей з виробленими еталонами, фіксація тієї, що можливої розугодженості цих величин /Л.І.Корнєєва/.

У ранньому віці у дітей виділяється слабкий розвиток когнітивного компоненту самооцінки, в образі самого себе превалює емоційна складова, що відображає глобально-позитивне відношення дитини до себе, запозичене з відношення дорослих /М.І.Лісина, 1986/.

Вступаючи в дошкільний вік, дитина усвідомлює лише сам факт, що вона існує. Поки що дитина по-справжньому нічого не знає про себе, про свої якості. Прагнучи бути схожим на дорослого, дитина 3-4-х років не враховує свої реальні можливості. Вона просто приписує собі всі позитивні, схвалювані дорослими якості, часто навіть не усвідомлюючи, в чому вони полягають.

Розвиток справжньої самооцінки починається з реалістичних оцінок дітьми своїх умінь, результатів своєї діяльності і конкретних знань. Менш об'єктивно в цей період діти оцінюють якості своєї особи. Дошкільники схильні переоцінювати себе, на що їх направляють переважно позитивні оцінки навколишніх їх дорослих.

Для того, щоб навчитися правильно оцінювати себе, дитина повинна спочатку навчитися оцінювати інших людей, на яких вона може дивитися як би з боку. Але це відбувається далеко не відразу. У цей період, оцінюючи однолітків, дитина просто повторює думки, які чула від дорослих. Те ж саме відбувається і при оцінюванні себе. ("Я хороший, тому що мама так говорить").

Вважаючи самооцінку найбільш складним продуктом свідомої діяльності дитини, Б.Г.Ананьев відзначав, що її вихідні форми є прямим віддзеркалюванням оцінок дорослих, а справжня самооцінка з'являється тоді, коли вона наповнюється новим вмістом, завдяки "особистій участі" в її виробництві самої дитини.

Розвиток у дитини здатності оцінювати себе психологи співвідносять з такими феноменами, як самовиділення і прийняття себе в розрахунок /В.В.Столін/; з виникненням етичних інстанкций, що обумовлюють довільність поведінки /Л.І.Божовіч/; з появою уявлень про свої можливості /Х.Хекхаузен/.

По мірі інтелектуального розвитку дитини долається пряме прийняття оцінок дорослих, починається процес опосередковування їх власним знанням себе.

Діти старшого дошкільного віку в основному вірно усвідомлюють свої переваги і недоліки, враховують відношення до них з боку оточуючих. Це має величезне значення для подальшого розвитку особи, свідомого засвоєння норм поведінки, слідкування позитивним зразкам.

До кінця дошкільного віку співвідношення емоційного і когнітивного компонентів дещо гармонізується. Створюються сприятливі умови для розвитку когнітивного компоненту самооцінки, для інтелектуалізації відношення дитини до себе, подолання прямої дії на його самооцінку з боку дорослих.

З віком дитина опановує досконаліші способи оцінювання, його знання про себе розширюються і заглиблюються, інтегруються, стають більш усвідомленими, посилюється їх спонукально-мотиваційна роль; емоційно-ціннісне відношення до себе також диференціюється, стає виборчим і набуває стабільності.

 

 

Для добавления комментария необходима регистрация и авторизация.

Реклама



Авторизация