Обізвавсь Петрусь до тата:
«Тату, можеш розказати,
Чом ліхтар той
Непростий,
Наче в казці чарівній,
Вміє лагідно
Зоріти,
Вміє колір свій
Змінити —
То червоним
Вічком світить,
Раптом жовті
Шле привіти,
А за мить якусь
Моргає
І зеленим вічком
Сяє!»
Відказав синкові тато:
«Ті сигнали
Треба знати.
Їх уміє посилати
Світлофор.
Як червоним вічком сяє —
Всі машини зупиняє.
Всі тролейбуси, трамваї.
Коли жовті шле
Привіти —
Всі тоді — дорослі
Й діти —
Мають вмить
Уважні стати,
Зосереджено чекати.
А коли зеленим світить —
Значить шлях
Уже відкрито —
Можем сміло
Я і ти
Через вулицю
Іти».
Ми щоранку,
Ми щоранку
В дитсадок йдемо без мам.
Ми — це я,
Петрусь Білянкін,
Поруч — Грузіна Світланка,
Поруч — Іванова Люся,
Ще й казкові наші друзі —
Ведмежа із зайченям.
Ідемо, не боїмось
Переходить вулицю:
Дядя Стьопа —
Вартовий —
Там про нас піклується.
Він машини зупиняє,
Перехід нам відкриває.
Дядя Стьопа добре
Знає:
Ми всі дуже поспішаєм
В дитсадок.
Дядю Стьопу
Ми вітаєм.
Він до нас
Очима сяє
І ласкаво промовляє:
«Щастя вам, малята любі.
Чітко свій
Тримайте крок.
Не спізніться
В дитсадок».
Мама-ведмедиха
Ведмежа навчає:
«Щоб не знати лиха,
Пам'ятай завжди:
Як червоним вічком
Світлофор засяє —
Ти через дорогу
Не ходи,
Стій і жди.
Як сигнал зелений –
Переходить слід.
Бо тоді дозволено
Перехід».
Ту розмову слухав
Зайчик довговухий.
Відтепер і він уже
Добре знатиме,
Відтепер і він уже
Пам'ятатиме,
Що сигнали світлофора
То для кожного
Накази,
Тих наказів він ніколи
Не порушить ані разу.
Тож і вам, малята,
Слід запам'ятати:
Як червоним вічком
Світлофор засяє —
Ви через дорогу не ходіть.
Стійте,
Ждіть.
Як сигнал зелений —
Переходить слід,
Бо тоді дозволено
Перехід.
В щедрім лісі,
В звабнім лузі
Зранку бавилися
Друзі.
Навіть встигли на ставку
Побувати
Ведмежа
Із зайчатком
Вухатим.
Натомились
(Аж підкошуються
Ноги!)
Тож додому йдуть повільно
Вздовж дороги.
Натомились,
Але чітко пам'ятають,
Натомились,
Але добре знають:
Вздовж дороги треба йти
По лівий бік.
Заборонено ходить
По правий бік.
Вам, дівчатка любі,
І хлоп'ята.
Теж це правило
Слід пам'ятати.
Ведмежатко добре знає.
Зайчик теж хай пам'ятає,
Хай це знає кожен:
Переходити дорогу
Можна,
Переходити дорогу
Слід
Там,
Де знак встановлено
«Перехід».
Що ж ти, зайчику
Вухатий,
Мчиш так стрімко
Через шлях!
Ти ж казав,
Що будеш знати,
Будеш чітко пам'ятати.
Що дорогу переходити
Можна,
Що дорогу переходити
Спід
Там,
Де знак встановлено
«Перехід».
Гляньте: грають у м'яча
Наші друзі —
Ведмежа і зайчатко —
На лузі.
Має знати кожен хлопчик.
Дівчинка кожна:
Бавитися на дорозі
Не можна!
Ну й забудько
Ведмежатко,
Ну й забудько ти
Зайча.
Стільки раз вже
Вам казали,
Щоб не грали у м'яча
На дорозі.
Стільки раз вже вам казали.
Що для цього є лужок,
Зелен луг-моріжок.
На шляху заборонено
Грати.
І про це мають всі
Пам'ятати.
А казала ж вам
Ведмедиха-мама,
А казала ж вам,
І зайчиха-мама:
«Не чіпляйтеся
До машин.
Так зазнав біди
Не один».
Не послухали —
Ну то майте:
Лиш на себе тепер
Нарікайте!
Мчить машина,
Поспішає,
Щоб пожежу погасить.
Раптом зайчик
Прямо з гаю
На дорогу
Виїжджає...
Ой!.. Яка жахлива мить!
Та... скрегочуть гальма...
І машина
Вже стоїть. ...
А десь пожежників
Чекають нетерпляче.
А тут зайчисько
Необачний плаче.
Не треба приклад
Брати
З таких зайчат,
Малята!
З ведмежам
Зайча вухате
Сіло хвацько
На санчата.
Біля самої дороги
Із гори спускаються.
А назустріч із-за рогу
Авто наближається.
Слід, малята, пам'ятати:
Тут не їздять на санчатах.
Тут авто асфальтом мчать
Тут не можна пустувать!
В. Степанів
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
