Спадають сутінки. Заходить ніч. І на небі спалахують міріади зірок. Не злічити їх! Мов живі, дрібними світлячками тремтливо ряхтять вони у недосяжній високості. А як береться на світ, вони вичахають, бліднуть і зникають, мов роса. Та є зірка, яку ми бачимо тільки вдень. І ця зірка— Сонце! Астрономи, які знаються на планетах, на зірках, називають його «денна зірка».
«Зірка?! — здивується хтось. — Така велика?! Така яскрава?!»
І не велика, і не яскрава...
Великою наша денна зірка здається тільки тому, що з-поміж усіх зірок вона до нас найближча.
Отож найближча до нас зірка — Сонце. Його світло йде до нас вісім хвилин і двадцять секунд. Наче й недовго. Але дуже велику відстань проходить воно за цей час, перш ніж впаде на Землю: за секунду промінчик світла долає 300 тисяч кілометрів — нічого швидшого в природі не існує. Скільки ж то мільйонів кілометрів долає він за вісім хвилин, якщо у хвилині 60 секунд! А тепер порівняй: найближча до нас після Сонця зірка — Проксима Центавра. Як же далеко вона має бути, якщо її світло, таке ж прудке, як і сонячний промінчик, летить до нас мало не чотири з половиною роки!
Щодо яскравості, то наше Сонце поступається нею силі-силенній своїх космічних посестер. Як, до речі, й розміром. Маленьке, тьмяне порівняно з іншими, Сонце, як визначили астрономи, належить до тих нічим не показних зірок, які в науці називають «жовтими карликами». Щоправда, цей «карлик» — уяви лише! — у 330 000 разів важчий і в 1 330 000 разів більший за нашу Землю...
Отож карлик! До чого ж прикро про таке дізнатись! І про кого — про наше сонечко! А поза-тим ми свою денну зірочку любимо найдужче. Здається, жоден дитячий малюнок не обходиться без сонця. Інакше й бути не може — адже своїм виникненням та існуванням усе живе на Землі завдячує Сонцю.
Без нього нічого на Землі не відбувається. Отож і доводиться його вивчати. Не спускати, так би мовити, з нього очей. Цілу добу розглядають та фотографують вчені Сонце, пильнують за найменшими змінами в його поведінці. Для вчених Сонце ніколи не заходить. Варто йому сісти в одному місці, як за ним починають спостерігати в іншому — там, де воно світить. Ведеться Міжнародна служба Сонця.
Яку ж роль відіграє Сонце в нашому житті? Ти, мабуть, знаєш, що повітрям без кисню живі істоти дихати не можуть. Виробляють кисень тільки рослини. Але рослини можуть це робити лише на світлі, лише вдень. Отож якби не Сонце, то рослини, прозвані «зеленими легенями планети», перестали б збагачувати атмосферу киснем. Зрештою, якби не Сонце, то Землю враз би скував жахливий космічний холод.
Земля обертається сама навколо себе — і день іде на зміну ночі. Земля обертається навколо Сонця — і одна пора року заступає іншу.
Є така приказка: «Куди не заглядає сонце, туди навідується лікар».
Це здавна брали до уваги, зокрема, при спорудженні жител, оскільки сонячні промені, виявляється, вбивають хвороботворні бактерії. Та не тільки. Діти, які мало бувають на повітрі в сонячні дні, починають хворіти. З'ясувалося, що такий вкрай потрібний вітамін Д людський організм виробляє лише з допомогою... Сонця!
Моряки не раз помічали, як химерно іноді скаче стрілка компаса — зовсім не так, як у шторм чи найбільшу бурю. Згодом з'ясувалося, що моряки потрапляли в іншу бурю — магнітну! І така невидима людському оку буря в тиху погоду була відголоском збурень, які... відбувалися в цей час на Сонці! Те саме і при порушенні радіозв'язку: в роботу радистів втручається Сонце. Що це за збурення? Їхню природу теж встановили не зразу.
Дивні плями спостерігали на Сонці давно. Вони наводили страх. Вважали, що такі плями — лихий знак. На ці роки й справді випадали численні випробування: епідемії, посухи, загадкові вогні на небі, дощі, поява страшних хмар сарани, котра об'їдала геть усе, лишаючи людям голу землю й каміння. Вважали, що це кара, котру на людей за неправедне життя насилає Господь Бог. Однак вчені встановили, що цей бог — наше Сонце. А виною всьому — плями. Їх наявність одразу позначається на житті нашої планети.
Багато залежить від цієї денної зірки: і вітри, й погода, й поява морських течій, і сила полярного сяйва...
Та й все живе, від мікроба до людини, дослухається до Сонця. А ще денна зірка — веселий художник: розмалювала в різні кольори усіх людей Землі. А декому щовесни і ластовиння жартома на носі наводить. Усе встигає!
Т. Кінько
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
