Ми довго чекали Великодня. Дивились на іній — уявляли білий вишневий цвіт.
Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок — так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б'ю, лоза б'є... За тиждень — Великдень».
І от урочисто в церкві задзвонили дзвони. Зійшло веселе весняне сонечко і сповістило рясним промінням: «Христос воскрес!» Надворі розтала крига. З'явилася зелена травиця й тихо шелестить: «Христос воскрес!»
Вмиваймось, милі хлопчики й дівчатка, і притуляймо до щічок червоне яєчко, щоб завжди бути гарними. Перехрестімося до ікони, помолімося «Отче наш» і сідаймо до святкового столу, сказавши всім, хто в хаті:
— Христос воскрес!
Пообідавши, всі виходьмо з хати, хай невидимо увійдуть до неї наші родичі, яких вже немає на білому світі, й теж покуштують великодніх страв. Винесім худібці та птиці крихт свяченої паски і прокажімо:
— Христос воскрес!
Радіймо, що з воскресіння Христа настала весна, і сподіваймося, що вона принесе нам щастя.
Вітаймося з усіма, кого стрінемо, словами: «Христос воскрес!» А як нас привітають, відповідаймо: «Воістину воскрес!»
А. М'ястківський
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
