Увечері прийшов Йосиф із Ариматеї з Никодимом і зняли тіло Христове з хреста та поклали Його на коліна Богоматері, що плакала над Ним. Коли несли тіло Ісусове в місто, щоб там поховати, ішли за ним побожні жінки. Вони були дуже сумні, зникли всі їх надії та спомин про всі обітниці Христові — вони бачили тільки смерть і кінець. Ще раз прийдуть вони, щоб намастити пахощами тіло Христове, а потім уже не побачать Його, життя попливе, як плило досі — без потіхи, без миру, що тільки Він міг дати. Заплаканими очима споглядали жінки на засніжену гору та нарікали, що вже ніколи не буде весни і вже всі квіти загинули.
Марія, Мати Божа, чула всі ті жалі, і їй боліло, що жінки такі маловірні.
— Ні, — прошепотіла вона, — ні, мій Ісусе, це не кінець! Ти воскреснеш, я знаю це! Тільки хвилинка... тільки хвилинка...
А що жінки далі бідкалися, вона обернулась та сказала:
— Він воскресне та знову буде між нами, ви не повинні сумніватися. Ми ще втішатимемося, і Його Царство перетриває всі царства землі.
Жінки ж дивилися на неї зовсім безнадійно й говорили:
— Все вмерло, все вмерло! Ось уся гора під снігом.
Тоді Марія підняла долоню та зловила в неї одну сніжинку, що впала з неба. Вона дмухнула на неї, і, щойно її віддих торкнувся сніжинки, стала сніжинка тендітною білою квіткою на зеленому бильці.
— Це знак воскресіння, — сказала Божа Мати жінкам. — Зо снігу повстала маленька квітка, а сніг — це ж смерть. Так треба нам вірити, що ваш Господь житиме, хоча тепер ви йдете за Ним як за вмерлим.
І Марія спинилася та посадила білу квітку в землю, вкриту снігом. Там вона пустила корінці та прийнялася, і холод не шкодив їй.
Наш народ називає цю вчасну квітку «скорозростом», або «підсніжником». Вона оголошує світові й тепер, що нам у смутках не слід втрачати надію та що той, хто помер, воскресне, як воскрес Христос, своєю смертю смерть поборовши назавжди.
Еще про:
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
