Це давньослов’янське свято. Первісне Купалою називали ляльку або опудало, яких купали — топили у воді. Християнська церква включила це свято в свій календар, давши йому назву Іоана Купала, що походить від імені Іванна Хрестителя.
Напередодні купальської ночі парубки розкладали на пагорбах, берегах річок, озер великі купи гілля. Старійшини до вечірньої зорі запалювали вогні. У центрі вогнів стояло ритуальне деревце — Марена, прикрашене живими та штучними квітками, ягодами, стрічками. Навколо нього танцювали, співали пісні про кохання, сватання, майбутній шлюб. Парубки та дівчата стрибали через купальські багаття, бо вірили, що так можна позбутися злих чарів, дістати щастя в майбутньому. Дівчата кидали в річку вінки, а купальське дерево розламували так, щоб кожній дівчині дісталася гілочка, яку вона ховала під стріху.
Свято Івана Купала давні слов'яни відзначали в ніч літнього сонцестояння — найкоротшу ніч року. Вони дуже шанували сонце. Його прообразом на землі був вогонь, тому і здавалося людям, що вогонь у цю ніч найбільш життєдайний.
Ще однією життєдайною силою в уявленні давніх слов'ян була вода. У поєднанні води і сонця народжується нове життя, майбутній урожай. Ось чому свято Івана Купала було пов'язане з водою і вогнем.
У цю ніч, як вважалося, плодюча сила землі найбільша, а в темряві лісу в цей час розквітає вогняна квітка папороті — квітка щастя. Хто знайде цю чарівну квітку, тому відкриються всі скарби, той збере великий урожай. Але темні сили стережуть у купальську ніч вогняну квітку, намагаючись нашкодити людині та не дати зірвати її. Квітка розквітає для неї лише один раз у житті.
"Від осені до літа"
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
