ДОШКОЛЁНОК - развитие ребенка, подготовка к школе в Киеве

Главная Психология дошкольника Особливості психіки чотирирічної дитини


Особливості психіки чотирирічної дитини

Основою розвитку відчуттів у дитини є її дійові зв'язки із зовнішнім світом, які спричиняються до вдосконалення аналітико-синтетичної діяльності її аналізаторів. Ці зв'язки скеровуються тією чи іншою мірою дорослими. У процесі виховання підвищується здатність аналізаторів диференціювати різні властивості явищ навколишнього світу, вдосконалюється їх синтезуюча діяльність. Це стосується усіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних.







Протягом переддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори. Однак на цьому розвиток відчуття кольору у дитини не закінчується, він продовжується і в період дошкільного віку. Стає дедалі досконалішим і точнішим диференціювання кольорів за яскравістю і насиченістю. Дослідження показали, що чотирирічній дитині значно легше розрізняти кольори, ніж їх називати або навіть відбирати за назвою дорослих, Легше всього дітям відбирати червоний колір, найчастіше вони помиляються у виборі фіолетового. Більшість дітей правильно називають червоний, зелений, синій та інші кольори, але погано розбираються у їх відтінках, які ще не мають для них суттєвого значення. Навіть діти, які розрізняють майже всі спектральні кольори і називають їх відтінки, під час розмальовування своїх малюнків часто не надають значення кольоровим відтінкам. Наприклад, можуть зафарбовувати собаку або ведмедя синім кольором, у їхніх малюнках качка буває і червоною, і жовтою. І тільки запитання вихователя, чи буває синій собака, змушує дитину замислитись та змінити колір. Отже, знаючи особливості сприймання кольору чотирирічними дітьми, дорослий має слідкувати за тим, наскільки правильно користуються діти кольорами. Спонукаючи дитину критично подивитися на розмальовану нею картинку, дорослий привчає її відтворювати у пам'яті образи знайомих предметів і звертати увагу на зовнішній вигляд кожного з них, зокрема на його колір. Поступово діти навмисно починають помічати кольори та відтінки навколишніх предметів.
Розвиток чутливості до кольорів, їх диференціювання тісно пов'язані з успіхами дітей в оволодінні назвами кольорів та використанням їх відтінків. Називання їх загострює й уточнює відчування кольорів, їх розрізнення за якістю, яскравістю і насиченістю. Через називання дитина дізнається також і про форму предметів — бачить її у навколишньому (в орнаменті, візерунках). Словесно дорослі допомагають дітям групувати їхні враження від навколишніх предметів, узагальнювати їх, осмислено сприймати ці предмети.

Має свої особливості і пам'ять чотирирічної дитини. Оскільки довільні процеси не досить розвинені, дитина ще не вміє цілеспрямовано запам'ятовувати Тут явна перевага мимовільного запам'ятовування і згадування. Легко запам'ятовує дитина наочні об'єкти та посильний словниковий, ритмічно організований матеріал. Переважає наочно-образна і рухова пам'ять. Експериментальні дані показують, що діти цього віку можуть відтворити у середньому не більше чотирьох предметів (або їх відображень) з 10 — 15, що їм пред'являлися. Ця обмеженість яскраво виявляється і в умовах запам'ятовування окремих слів, що одноразово подаються дитині: в середньому запам'ятовує не більше двох слів з десяти.
Особливо легко запам'ятовують діти те, що справило на них дуже сильне враження, що зачепило їхні почуття. «Пам'ять дитини — це інтерес її»,— говорять психологи. Тому впродовж усього дошкільного дитинства дуже важливо зробити для дітей цікавим те, що вони повинні запам'ятати. І завдання дорослих полягає не в тому, щоб діти запам'ятали якомога більше слів чи образів предметів, а щоб пам'ять дітей збагачувалась тими знаннями, які їм будуть конче потрібні в їхній подальшій діяльності, іграх, малюнках, бесідах. А зв'язний текст — вірші, казки, коломийки дитина запам'ятовує набагато легше. Матеріал емоційно насичений, який викликає у дитини яскраві образи, що стимулюють її уяву, збуджує певні почуття, співпереживання також легко запам'ятовується.

Мова чотирирічної дитини має свої особливості. На відміну від дво-трирічних діти четвертого року життя, оволодіваючи новими словами, включають їх не тільки у пасивний, а і в активний словник, обсяг якого дуже швидко зростає. Збільшується не лише кількість іменників та дієслів, а й інших частин мови.
Як показали дослідження, діти цього віку виявляють особливий інтерес до слова, вони більш уважно прислуховуються до нових слів, намагаються їх вимовляти, вільно будують прості речення; це стає можливим тому, що діти дуже рано практичним шляхом оволодівають грамотою. Робота дорослих  з удосконалення мови дітей має вестися у трьох напрямках:

 

  • збагачення словника;
  • вправляння у чистоті звуковимовлення;
  • виховування зв'язної мови.

Дітям властиве активне дійове мислення. Під час вирішення якогось завдання дитина передовсім діє. Так, чотирирічному малюкові запропонували дістати м'ячик, що високо лежав на шафі. Дитина почала стрибати, намагаючись дістати предмет безпосередньо. На пропозицію дорослого подумати, перш ніж діставати, дитина відповіла! «А навіщо думати, треба дістати м'яч». Дослідження показують, що дітям цього віку легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене. Це пояснюється тим, що у них ще не розвинуте словесне мислення, вони ще не вміють вирішити наступну задачу в «умі». Звідси і виникає розходження між тим, що дитина робить, розв'язуючи задачу, і тим, як вона пояснює свої дії. Так, дитина на запитання вихователя: «Що будеш малювати?» відповідає: «Літак». Під час малювання задум дитини кілька разів змінювався і вийшов зовсім інший малюнок. Вихователь до Сашка: «Ти ж хотів намалювати літак. А що у тебе вийшло?». Сашко: «А літак полетів, а будиночок залишився». Ці факти свідчать про те, що існують досить складні відношення між двома способами дитячого мислення дійовим і мовним. Ці факти підказують вихователеві, що слід вправляти дітей у вирішенні маленьких, але конкретних завдань. Навчити дітей розуміти запитання, яке йому ставить дорослий. А вміти відповідати на нього — означає вміти мислити словами.

Включаючи цю роботу у вирішення практичних завдань, дорослий розвиває мислення дитини, яке з дійового поступово стає словесним. Для цього використовуються і дидактичні ігри, і бесіди, й інші мовні завдання, у яких вправляється словесне мислення дитини. І чим старшою стає дитина, тим більше вона вдається до наочно-образного, а потім і логічного мислення.

Характерні особливості має і увага чотирирічної дитини. Підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Стійкість уваги характеризується часом, протягом якого дитина може бути зайнята певною діяльністю. Якщо у дитини трьох років вона триває у середньому 25—27 хв, то зараз до 50. Дитина може упродовж цього часу гратися, не припиняючи гри. Ці успіхи, що свідчать про стійкість уваги, є характерними для ігрової діяльності. В інших видах діяльності дитина не може довго зберігати уважність. Так, діти трьох-чотирьох років можуть розглядати малюнок протягом 6— 8 сек., а далі відволікаються і більше до нього не повертаються (стійкість уваги при розгляді картини відрізняється від стійкості під час ігрової діяльності). Обсяг уваги збільшується з віком, а з чотирьох до семи років він зростає у півтора-два рази.

Слово дорослого виступає як засіб формування перших проявів довільної уваги дітей. Процес іде від мовних вказівок дорослих, які сигналізують, чи можна робити щось, чи не можна, на шо треба звернути увагу, і до самосигналізації. Постановка завдань в доступній формі, їх мотивація, вироблення певних умінь, необхідних для тієї чи іншої діяльності, розвиває увагу. Діти в одному і тому ж віці виявляють різну стійкість уваги, різний її обсяг. Причини лежать у способах роботи з дітьми (не привчають дітей до самостійності, стійкості уваги тощо).

Уява чотирирічної дитини носить мимовільний характер. Образи уяви ще не стійкі, напрям роботи уяви швидко змінюється під впливом зовнішніх вражень. Діти часто гублять мету, задум під час малювання переходить від одного до іншого об'єкта. Протягом короткого періоду часу діти кілька разів починають іншу гру. Такими ж нестійкими є образи уяви, створювані в процесі інших видів діяльності. Водночас образи уяви у цих дошкільників надзвичайно яскраві. Для створення образу дитині   буває досить найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає і попередніми її враженнями. Жвавість уяви дітей виявляється і в тому, як вони перевтілюються в інших істот. Про це свідчать переживання дітей, які виникають при сприйманні ними казок, малюнків, вистав. Ось чому дорослі повинні бути розбірливими у виборі книжок для читання або розповідях дітям, а також бути обережними у розмовах, які ведуться у присутності дитини. Не слід викликати у дитини почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки, які нібито загрожують дитині. Це виховує у них боязливість, полохливість, дитина починає боятися самотності, темряви, незнайомих людей.

Характерною особливістю дітей чотирирічного віку є значна емоційна збудливість, нестриманість і недостатня стійкість емоцій. Емоції у дітей легко виникають, але й швидко минають, змінюються на протилежні. Радість легко змінює горе, часто сльози ще не висохли у дитини, а вона готова вже до безтурботної, веселої гри. У вихованні дітей цього віку треба зважати на їхню емоційність. Потрібний педагогічний такт, що не допускає грубого втручання в діяльність дитини, яке може викликати сильні афективні стани. Чим менша дитина, тим більшою мірою треба уникати впливу на неї дуже сильних подразників. Водночас потрібно поступово виховувати у дітей гальмівні процеси, які лежать в основі вміння стримувати себе, свої почуття. Діти четвертого року життя емоційно реагують на музику. Вони розрізняють контрастний настрій музичних творів (веселий, спокійний), впізнають знайомі пісні і п'єси, називають їх. Діти розрізняють звуки за висотою (у межах сексти), тембр музичних інструментів (високий, низький, середній регістри). У цьому віці діти добре підладжуються до голосу педагога, починають протяжно співати. Вони можуть передавати в русі ритм ходьби і бігу, яскраві динамічні і темброві зміни тощо.

Основні життєві потреби дитини цього віку включають у приязність, увагу, спілкування з дітьми, інтимну близькість з дорослим, яскраві переживання.

Нервова система маленької дитини, як уже зазначалось, настільки ще нестійка, що навіть маленький колектив, маленька група є сильним подразником і дуже втомлює її. Ось чому дитина дуже часто намагається залишитися наодинці сама з собою і тому не треба перешкоджати їй у цьому. Мистецтво вихователя якраз полягає у тому, щоб використовуючи всі благотворні впливи життя у колективі на дитячу індивідуальність, водночас уберегти її від перевтомлювання, зайвого збудження, механічного копіювання чужих зразків.

Незважаючи на зростаючу самостійність дітей, роль дорослого в їхньому житті ще дуже велика. Основні спонукання до спілкування з дорослим у дітей починають переходити із сфери суто практичної (спільного виконання дій) у сферу пізнавальну: дорослий починає виступати як джерело різноманітних відомостей про навколишнє оточення. Діти виявляють підвищену чутливість до тону, настрою і ставлення до себе з боку дорослих. Дуже чутливі до емоційного стану ровесників, легко заражаються їхніми почуттями. Важливо виховувати в дітей гуманні почуття та елементарні уявлення про доброту, чуйність, взаємодопомогу, дружелюбність, увагу до дорослих  і ровесників.  Спонукати  до взаємодії між собою,  розмовляти один з одним у привітній формі, подавати допомогу на прохання іншої дитини, звертатись до ровесника по імені, відповідати на його запитання. Потрібно навчити дітей помічати виявлення ровесниками дружелюбності, доброти, взаємодопомоги, виховувати почуття симпатії до ровесників.

 

Фізичний і розумовий розвиток дитини-дошкільника четвертого року життя

"Малятко" Програма виховання дітей дошкільного віку

 

Для добавления комментария необходима регистрация и авторизация.

Реклама



Авторизация